Наша адреса: вул. Св. Йоана Павла II, 3      

«РЯДКИ, ОБПАЛЕНІ ВІЙНОЮ…»



                                        8-9 травня – День па’мяті та примирення.


                       Українські письменники на фронтах Другої світової війни

Все далі і далі відходить від нас та далека, жахлива війна, яка принесла стільки горя на українську землю, насіяла розпачу та біди, змінила історію народів. 

Про тих, хто пройшов горнило Другої світової, про тих, хто не вижив, і про тих, хто дожив до Перемоги, – наша сьогоднішня розповідь, наша шана, наша пам’ять. Сьогодні ми ще раз переглянемо сторінку історії, яка і через роки поломеніє кров’ю. Ми спробуємо душею доторкнутися до великого подвигу нашого народу.

         Мій перший вірш написаний в окопі,
на тій сипкій од вибухів стіні,
коли згубило зорі в гороскопі
   моє дитинство, вбите на війні.

                                                                         Ліна Костенко.

Разом з усім народом у другій світовій війні взяли участь 500 літераторів України – і тих, хто до початку війни був автором відомих книжок, і тих хто почав писати в грізні дні війни. 109 літераторів тодішнього складу Спілки письменників України впродовж війни перебували в діючій армії та партизанських загонах. Понад 40 чоловік загинули, 19 стали Героями Радянського Союзу. Вони стали артилеристами, автоматниками, співробітниками фронтових, дивізійних, армійських газет. 






Патріотичні твори українських літераторів з’явилися на газетних шпальтах уже 23-24 червня 1941 р. У газеті «Правда» було вміщено мовою оригіналу «Ми йдемо на бій» Павла Тичини, по радіо читали «Клятву» Миколи Бажана, звучали поезії М. Рильського і Л. Первомайського. 

Поети старшого покоління — П. Тичина, М. Рильський, М. Бажан, В. Сосюра — творили в евакуації, виступали перед народом у пресі, на радіо, молодші — І. Нехода, Л. Дмитерко, П. Дорошко, М. Шеремет, В. Швець — воювали і писали на фронті. М. Шпак, Ф. Швиндін, І. Кульська, П. Артеменко — у підпіллі, П. Воронько, С. Щуплик — у партизанських загонах, О. Теліга, Олег Ольжич — у лавах національного підпілля. Багато талановитих митців не повернулися з війни (О. Гаврилюк, К. Герасименко, М. Шпак, Л. Зимний, Д. Надіїн, П. Артеменко, В. Булаєнко, Ф. Швиндін, М. Шуть). 























З перших днів війни поезія звернулася до народу клятвою і закликом, бойовим маршем і похідною піснею. Всенародного звучання набуває «Клятва» М. Бажана («Ніколи, ніколи не буде Вкраїна рабою німецьких катів!»), поезія П. Тичини «За все ми відплатим тобі», М. Рильського «За землю рідну», В. Сосюри «Ми переможемо», Л. Первомайського «Я зростав на оцій непокірній землі». До скарбниці української лірики 1941 року входять вірші В. Сосюри, «Слово про рідну матір», «Україні» М. Рильського, «Земля» Л. Первомайського, «Україно моя» А. Малишка. Набули популярності вірші-листи, адресовані воїнам, землякам, співвітчизникам («Лист до земляків» В. Сосюри, «Відповідь бійцям на фронт» П. Тичини, «Летіть, орли» М. Бажана). Вершинними надбаннями жанру ліро-епосу стали поеми П. Тичини «Похорон друга», М. Рильського «Жага», «Мандрівка в молодість», В. Сосюри «Мій син», «Полонянка». Зрештою, у багатьох українських поетів є написаний у ті роки бодай один твір, що ввійшов золотим рядком у скарбницю нашої поезії. А, якщо додати сюди справжні художні витвори з цієї теми поетів еміграції — Є. Маланюка, О. Теліги, О. Ольжича, Б. Кравціва та інших, загальна картина постане справді гідною. До високохудожніх здобутків української прози 1941—1945 pp. належить тогочасний доробок О. Довженка. Такі оповідання, як «Ніч перед боєм», «Мати», повість «Україна в огні», засвідчили, що в особі О. Довженка вітчизняна література здобула найсокровенніші уроки, винесені країною із поєдинку з фашизмом. Письменник уперше і відкрито заговорив про ціну тої трагедії, що її переживав народ. Новелістика письменника часів війни сповнювала читача міцною вірою у ті резерви духу, які народне буття накопичувало віками. 
З надзвичайною силою література воєнних років піднесла образ Матері, поєднавши в ньому і тему жінки-матері з її болями, стражданнями, вболіваннями за долю дітей, і тему матері-України, яка чекає своїх синів визволителів. Цей величний образ відтворено в поезії М. Рильського («Слово про рідну матір»), П. Тичини («Матері забуть не можу»), А. Малишка (цикл «Україно моя»), оповідань О. Довженка («Мати»), Ю. Яновського («Син»), П. Панча («Мати»), В. Козаченка («В дорозі») та творів багатьох інших письменників.
Не плачте, мамо, не треба,
вже не вернути сина.
Он вiн лежить пiд тином,
скроня злегка в кровi.

                                                  Андрій Малишко

Коментарі

  1. Коли перукарні нарешті відкрилися саме час послухати цікаве оповідання "Безкоштовна перукарня" у виконанні автора. Твір було опубліковано у спеціальному детективному випуску журналу "Однокласник", а також у газетах "Двое" та "Літературне Придніпров'я".

    https://youtu.be/PoTqONiuKNQ

    ВідповістиВидалити

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

Писемні пам'ятки України

«ЛЮДИНА З ІМЕНЕМ ДНІПРА»

«ДОВКІЛЛЯ: ВЧОРА, СЬОГОДНІ, ЗАВТРА»