Наша адреса: вул. Св. Йоана Павла II, 3      

Писемні пам'ятки України

Свято «День української писемності і мови» було встановлено в нашій країні 9 листопада1997 року. Цього ж дня православна церква вшановує пам’ять святого преподобного Нестора Літописця. Він був послідовником знаменитих Кирила і Мефодія – творців
слов’янської писемності. Повинна жити мова, яка стала піснею в далекі часи Івана Вишенського і Григорія Сковороди, яка пролунала на весь світ піснями «Наталки Полтавки» Івана Котляревського та гостротою Шевченкового вірша. Слово Тараса підхопили сини і дочки українського народу, збагатили та через випробування принесли в духовну скарбницю України.








Понад одинадцять століть тому східні слов'яни створили свою першу державу. Літописи та інші пам'ятки давньоруської літератури називають її Руссю, або Руською землею, вчені-історики - Київською, або Давньою Руссю. Вона належала до найбільших, найкультурніших, найрозвиненіших економічно й політично держав середньовіччя. На величезному обширі від Чорного до Білого морів, від Карпатських гір до Волги жили русичі. Вони вирощували хліб і розводили худобу, мали розвинені ремесла й промисли, а руські купці були відомі на торгах Багдада і Константинополя, Кракова й Буди Великого Булгара й Ітилю.
Могутньою, високорозвинутою й цілісною була матеріальна й духовна культура Київської Русі. На весь світ славилися вироби давньоруських майстрів. У Києві, а далі в Новгороді та інших містах Русі складалися літописи, в яких описувалось славне минуле й аналізувалося сучасне життя. Давньоруський народ творив свою усну історію у вигляді переказів і легенд, дружинних пісень і билин, інших фольклорних пам'яток.

Першим відомим письменником з місцевого населення був у Київській Русі митрополит Іларіон. Роки його народження і смерті невідомі, творив він у XI ст. за часів княжіння Ярослава Мудрого. Він автор визначної пам'ятки вітчизняної писемності - церковно-богословського твору «Слово про закон і благодать», написаного між 1037 і 1050 pp., в якому наголошено на величі руського народу, руської землі, руської церкви. Зауважимо, що під «Законом» стародавні письменники розуміли Старий Завіт - першу частину Біблії (іудаїзм),

Найвидатнішим історичним твором Київської Русі й найвидатнішим вітчизняним літописом серед збережених часом є «Повість временних літ», написана ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором 1113 р. Нею починаються майже всі давньоруські літописи, що дійшли до нашого часу. До цього літопису ввійшли всі попередні зводи та різні доповнення, зроблені самим Нестором та його попередниками. Вперше зроблено спробу визначити місце Київської Русі в загальноісторичному процесі, пов'язати її історію зі світовою. «Повість временних літ» показово втілює найсуттєвіші риси, притаманні всій давньоруській літературі: релігійність, патріотизм, моралізаторський характер. «Временний», тобто тимчасовий, минущий, недовговічний характер мають усі події земного світу. Водночас оскільки все на землі перебуває під пильним оком Бога, ці події - наслідок божественного провидіння, а не випадковий збіг обставин.

Безцінною пам'яткою староукраїнського письменства є «Повчання Володимира Мономаха своїм дітям», написане на початку XII ст. Князь Володимир Мономах - одна з найвидатніших постатей княжих часів, син високоосвіченого князя Всеволода, який славився знанням п'ятьох мов. Від батька Володимир перейняв велике захоплення до книжок і до освіти. На київському престолі він перебував 1113-1125 pp. У творі можна виділити три окремих частини. В першій автор від імені князя Ярослава Мудрого звертається з посланням до його синів, закликає жити у мирі та любові, не переступати кордонів. «Якщо будете жити у ненависті та в роздорах, - зазначається у посланні, - то самі загинете та загубите землю батьків і дідів своїх, придбану їх власною працею». У другій частині твору автор розглядає обов'язки щодо ближнього та повинності доброго господаря. Він наказує допомагати бідним, опікуватися вдовицями і сиротами, забороняє карати смертю: «Ні невинного, ні винного не вбивайте й не кажіть убивати». В третій частині Володимир Мономах розповідає про різні пригоди та небезпеки у своєму житті, з яких він вийшов цілий і здоровий.

На початку XIII ст. склався «Києво-Печерський патерик» - збірник розповідей про життя ченців Києво-Печерського монастиря, заснованого у середині XI ст. Антонієм. У ньому вміщено уривки з «Повісті временних літ», зокрема розповіді Нестора-літописця про печерських монахів Даміана, Єремію, Ісаакія, Матвія, а також описуються деякі історичні події: про взаємовідносини князів, феодальні міжусобиці, торгівлю Києва з Галичем, Перемишлем, похід руських князів на половців.

Справжнім шедевром, своєрідною перлиною давньоруської літератури є «Слово о полку Ігоревім», створене невідомим автором близько 1187 р. За художнім рівнем цей твір не має аналогів у візантійській та європейській літературах. Важливим джерелом для цього літературного шедевру стала усна народна творчість, що відображала цілий пласт художньої культури русичів. «Слово о полку Ігоревім» присвячене опису невдалого походу руських князів під проводом новгород-сіверського князя Ігоря Святославича проти половців 1185 р. Автор твору яскравими фарбами змальовує образи князів Ігоря, Романа, Мстислава, Всеволода, Святослава, Ярослава Осмомисла та ін. Звертаючись до них, нащадків Ярослава Мудрого, він закликає їх «вкласти в піхви мечі», помиритися між собою. Створене в ХІІ ст. «Слово о полку Ігоpевім» - нев'януча пам'ятка сеpедньовіччя. Hаписаний твіp на межі ХII-ХIII століть, незадовго до спустошливого нашестя на Київську Русь татаpомонгольських оpд. Уже стільки століть пpойшло з часу написання «Слова», а воно живе і хвилює сеpця людей. «Слово о полку Ігоpевім» - найкpаща пам'ятка літеpатуpи Київської Русі. В ньому з геніальною силою і пpоникливістю показано головне лихо «свого часу» - відсутність політичної єдності Русі, воpожнечу князів між собою і, як результат, слабість її кордонів і оборони від набігів кочівників.


Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

«ЛЮДИНА З ІМЕНЕМ ДНІПРА»

«ДОВКІЛЛЯ: ВЧОРА, СЬОГОДНІ, ЗАВТРА»